Артюр Рембо

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до п

антерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!

(Пер. Вс.Ткаченка)

Емоційна сила, дивне багатство образів і лексики, різноманіття колірної палітри, надзвичайна музикальність, нарешті, внутрішній динамізм вірша Рембо залучали до нього увага багатьох поколінь читачів і перекладачів. На українську мову "П'яний корабель" у різний час перекладали В.Бобинський, Вс.Ткаченко, Юрій Клен, М.Терещенко, Г.Латник.

У сонеті "Голосні" Рембо слідом за Бодлером намагається встановити відповідності "звуків" й "кольорів" і пов'язати з ними ряди вільних асоціацій:

А - чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О; скажу про їх таємну суть:

А - це корсет, його лискучі мухи пнуть,

Кружляючи щодня над смородом мерзенним,

Це тінь затоки; Е - то пароплава путь,

То білі королі, льодовиків знамена;

І - то пурпурна кров і посміх незбагненний,

П'янливе каяття і невситима лють;

У - цикли, то морів предивні коливання,

То спокій пасовищ у тихому смерканні,

То зморшка - борозна високого чола;

О - вища є сурма, різкі незнані звуки,

То тиша проміж гір, завмерлих од розпуки,

То промінь із небес, бузкова то стріла!

(Пер. Г.Латника)

Тут слово, розкладене на "звуки" й "кольори" перестає бути значеннєвою одиницею, втрачає свою комунікативну роль і здобуває функцію безпосереднього вселяння, "суггестивності", стає символом загадкових бачень поета. Написана пізніше глава "Алхімія слів", що ввійшла в книгу "Пора у пеклі", дає уявлення про характер пошуків Рембо в момент створення "Голосних": "Я придумав кольори голосних! Я встановив рух і форму кожної приголосної й тішив себе надією, що за допомогою інстинктивних ритмів я винайшов таку поезію, що коли-небудь стане доступною для всіх п'яти почуттів . Я писав мовчання і ніч, виражав невимовне, запам'ятовував запаморочливі миттєвості".

Художні принципи, проголошені Рембо в сонеті "Голосні", знайшли подальший розвиток в "Останніх віршах" (1872) і "Осяяннях" (1872 - 1873). У них поет, дотримуючись своєї тези про те, що треба "про неясне говорити неясно", остаточно розриває логічні зв'язки між образами і їхніми реальними прототипами, перетворює вірші у своєрідні поетичні ребуси. Їх призначення - натякнути на щось "загадкове", "невідоме", яких не можна осягти розумом, але на яке можна музично настроїтися.

Ця заворожливі, мелодійні тексти краще не читати, а слухати. Заміняючи риму асонансом, послаблюючи синтаксичні зв'язки, не дотримуючи правил пунктуації, Рембо руйнує традиційну систему французького віршування, відкриває дорогу верлібру ("вільному віршу").

Завершує творчість Рембо книга "Пора в пеклі" (літо 1873 р.), у якій він підбиває підсумок своїм символістським шуканням, назвавши їх "історією одного з моїх божевіль", утверджує їхню повну неспроможність і назавжди відрікається від поетичної діяльності. Це твір зовсім ще юнака перейнято безмірною гіркотою й безвихідним розпачем, тому що відмова від поезії значила для нього відмову від самого життя.

Рембо справедливо називають "передчасною дитиною двадцятого сторіччя". Дійсно, він передбачив своєю творчістю істотні риси сучасної поезії: інтенсивність ліричного переживання, витончену метафоричність, особливу музикальність і колірну виразність, верлібр. Повною мірою значення Рембо розкрилося лише в XX столітті, коли французькі поети заговорили образною мовою, створеною ним.

 Скачать реферат