Артюр Рембо

Заработок на криптовалютах по сигналам. Больше 100% годовых!

Заработок на криптовалютах по сигналам

Трейдинг криптовалют на полном автомате по криптосигналам. Сигналы из первых рук от мощного торгового робота и команды из реальных профессиональных трейдеров с опытом трейдинга более 7 лет. Удобная система мгновенных уведомлений о новых сигналах в Телеграмм. Сопровождение сделок и индивидуальная помощь каждому. Сигналы просты для понимания как для начинающих, так и для опытных трейдеров. Акция. Посетителям нашего сайта первый месяц абсолютно бесплатно.

Обращайтесть в телеграм LegionCryptoSupport

Артюр Рембо (1854 - 1891) - "найдивніший поетичний геній Франції" (Е. Клансьє) - зробив найбільш помітний вплив на французьку поезію XX століття. Його творчість, що заклала основи символізму, у той же час далеко виходить за рамки символістських ідей і побудов, будучи своєрідним проривом до поезії майбутнього.

Все коротке життя цього "Шекспіра-дитяти", як назвав Рембо В

. Гюго, була втечею від вульгарності буржуазного існування, анархічним викликом нормам і правилам, відходом у створений їм самим хиткий світ "ясновидіння".

Рембо народився в провінційному місті Шарлевілі, розташованому неподалік від бельгійського кордону, у сім'ї офіцера й заможної селянки. Батьки незабаром розійшлися, і чотирьох дітей виховувала владна й сувора мати. Шкільну освіту Рембо одержує в коллежі Шарлевіля, де вражає викладачів ранніми й різнобічними здібності: уже у вісім років він пише перші вірші й прозу, вільно перекладає з декількох мов, легко імпровізує на латині. Деспотизм матері, створена нею в будинку гнітюча атмосфера, неприйняття "ідіотизму" міщанського оточення спонукують підлітка неодноразово тікати з рідного міста. Але щораз на вимогу матері поліція повертає його додому. 2 листопада 1870 р., після чергової втечі, він пише своєму колишньому вчителеві:

"Я гину, я гнию у світі вульгарному, злом, сірому. Що ви від мене хочете, я впертий у своєму обожнюванні вільної волі . Я хотів би втекти знову й знову ."

У березні 1871 р. у Парижу проголошена Комуна, і юний поет захоплено вітає її як передвісницю нового світу. Припускають, що під час повстання він перебував у столиці й навіть якийсь час служив у частинах Національної гвардії. Ще красномовніше про політичні настрої й симпатії Рембо свідчать вірші, написані їм у дні Комуни: "Паризька оргія, або Париж заселяється знову", "Руки Жанн-Марі", "Паризька військова пісня".

Розгром Комуни сприймається їм як найбільша соціальна катастрофа й глибоко особиста трагедія. Він пориває всі соціальні зв'язки й заявляє про свою повну волю від суспільства і його моралі. Найбільш точний умонастрій Рембо в цей період, його анархічне повалення всіх і вся виражені у вірші «Що нам, душе моя».

Тепер він пов'язує всі свої надії з поезією "ясновидіння", розгорнута програма якої викладена в його листах 1871 р.: "Я кажу, треба стати ясновидцем . Поет перетворює себе в ясновидця тривалим, безмірним й обміркованим приведенням до розладу всіх почуттів. Він іде на будь-які форми любові, страждання, божевілля . він стає найбільш хворим із всіх, найбільш злочинним, найбільш проклятим - і вченим із учених! Тому що він досяг невідомого". З усією рішучістю й послідовністю Рембо починає перетворювати свої естетичні принципи в практику життя. Він знайомиться із Верленом, блукає з ним по Європі, піддаючи себе систематичним катуванням (безсоння, алкоголь, наркотики, голодування) у надії одержати матеріал для поезії "ясновидіння". Пізніше цей період життя Рембо назве "часом у пеклі" і рішуче засудить себе. Після розриву з Верленом він повертається на короткий час у Шарлевіль, де працює на фермі матері за шматок хліба, а потім починаються його систематичні втечі з дому.

Без усяких засобів, голодуючи, існуючи на випадкові заробітки (вантажник у порту, перекладач у бродячому цирку, підрядник на будівництві, найманець у колоніальній армії), часто хворіючи, цей "чоловік з підметками із вітру" (Верлен) виходить пішки майже всю Європу, так і не знайшовши собі пристановища. Тепер він мріє назавжди покинути Європу, що бачиться йому величезним Шарлевілем, і долучитися до іншої, здорової й природної, цивілізації, якою бачиться йому Схід. У своїй прощальній книзі "Пора в пеклі" він напише: "Мій день підійшов до кінця, я залишаю Європу. Морське повітря пропалить мені легені, сонце невідомих широт видубить шкіру . Коли я повернуся, у мене будуть сталеві м'язи, засмагла шкіра, шалений погляд . У мене буде золото; я буду вільним і жорстоким . Я вплутаюсь в політичні інтриги. Буду врятований. Доки я проклятий, батьківщина жахає мене".

Десять років (1880 - 1891) у нестерпно важких умовах Рембо служить торговельним агентом спочатку в Адені, а потім в Ефіопії. І за цей час ним не написано жодного віршованого рядка: тільки кілька статей для географічного товариства й ділові листи. Його мрії про багатство й волю не призначено було збутися: геніальний поет не зміг стати процвітаючим буржуа.

Навесні 1891 р. у Рембо виявляють злоякісну пухлину правого коліна, з великими труднощами його переправляють у марсельський госпіталь, де ампутують ногу й де 10 листопада цього ж року він, самотній і нікому не відомий, умирає.

Не менш драматична й літературна доля Рембо: 4 роки стрімкого поетичного зльоту, коли було створено усе, що згодом склало його світову славу, за якими пішли 18 років повного мовчання.

У літературу він вступає як романтик, і його найбільш помітний вірш першого періоду творчості (1869 - весна 1871 р.) "Коваль" по своїй образності й стилістиці слідує традиції В. Гюго.

Часом у своїх віршах (особливо викривальних) Рембо нарочито грубий. Він уводить у них натуралістичні, відразливі побутові деталі; з'єднує в одному образі піднесене і низьке, конкретне й узагальнене; широко використає вульгаризми, діалектизми в змішанні із книжковою, науковою лексикою; порушує звичний ритм олександрійського вірша, роблячи його розірваним, стрибкоподібним; руйнує устояні жанрові форми поезії.

Початком нового періоду його творчості (літо 1871 - весна 1873) варто визнати вірші "П'яний корабель" й "Голосні", що стали згодом маніфестом символізму.

"П'яний корабель", написаний 17-літнім юнаком, без сумніву, одне із самих великих і загадкових створень європейської лірики, що не піддається вичерпному й остаточному тлумаченню. У його центрі - символічний образ людини-корабля, що ототожнюється із самим поетом, що стрімко несеться "без керма й вітрил" по безбережним "цвинтарях морським" назустріч Невідомому, бути може, власній загибелі. По шляху перед ним виникають дивні пейзажі, встають вигадливі картини, і читачеві важко зрозуміти, чи є вони реальними або це тільки плід хворої уяви:

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

(Пер. Вс.Ткаченка)

Вражає й гранична щирість, своєрідна сповідальність, з якими поет розповідає про побачене і пережите, пророкуючи свою власну долю:

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

(Пер. Вс.Ткаченка)

У "П'яному кораблі" формується нова поетична система, що характеризується насамперед посилення метафоричності, появою "зашифрованих" образів, покликаних не стільки зображувати конкретні явища й враження від них. скільки "представляти несказанне".

Страница:  1  2 


Другие рефераты на тему «Литература»:

Поиск рефератов

Последние рефераты раздела

Copyright © 2010-2022 - www.refsru.com - рефераты, курсовые и дипломные работы